Сланцевий кілок у галицьку землю?

Від Буська до Львова, від Червонограда аж до Снятина — площа Олеського родовища сланцевого газу має шанс стати або «золотою жилою» для регіону, або зоною екологічного лиха. Дивно, що площу названо Олеською, адже селище Олесько не входить до неї і лежить за понад 20 кілометрів від східної межі проектованої ділянки.

Однак спершу варто поглянути у ще недалеку історію, яка, на мою думку, тісно пов’язана із сьогоденням. Галицькі міста Борислав, Стебник, Соснівка, Калуш, Новий Розділ, Новояворівськ — однозначно і безапеляційно аргументують: амбітний підхід до використання надр без врахування екологічних ризиків, наукових досліджень та фахових прогнозів, без прорахування до, під час видобутку, а головне, згодом — інфраструктурних рішень та підрахунку необхідних інвестицій, без самих цих інвестицій, стають надзвичайнокоштовними (навіть, безцінними), а, можливо, і трагічнимидля людей, регіону і для країни загалом.

Використали і… забули.Зрештою, у Калуші, який завдяки місцевому референдуму 2010 рокудержава таки визнала зоною надзвичайної екологічної ситуації, титанічними зусиллями усієї країни вдалося дещо підправити ситуацію і «заплатити» людям борг (вивезення хімікатів, реконструкція медичних закладів, будівництво дамб, захоронення відходів тощо) — понад півмільярда гривень (!!) за знищене довкілля, здоров’я, добробут. Однак життя, яким би воно тепер не було багатим і безпечним, буде життям у зоні екологічного лиха, а не, скажімо, життям на екологічно чистій території.

Чи дочекається такої уваги Борислав — колиска світового нафтовидобутку, де з-під землі раз у раз вириваються «неприборкані підземні монстри» — викиди нафти, газу, що несуть реальну загрозу життю людей; де практично відсутня питна вода, а мешканці, чиї предки розповіли світові про «чорне золото», десятиліттями отримують (якщо отримують?) «живу воду» по кілька годин на день за, мабуть, найвищою в Україні ціною (відео — http://bit.ly/1bUClc7)? Чи визнають зоною екологічної небезпеки місто Стебник, де шахти гірничо-видобувного підприємства «Полімінерал», які затоплює вода, можуть спричинити не лише обвал у місті, а й землетрус, який здатен наробити лиха не лише у двадцятитисячному Стебнику, а й сусідньому курорті Трускавець (відео — http://bit.ly/1dR8q2L)? Інші містечка- Соснівка, Новий Розділ та Новояворівськ, кожне має свою, на жаль, невеселу історію економічного злету, а тепер екологічного і економічного упадку з усіма суспільними негараздами (безробіття, пияцтво, наркоманія, проблеми зі здоров’ям, смертність) та безнадією.

Про економічні переваги видобутку сланцевого газу на Олеській площі та значення проекту у «відносинах» з Росією сказано чимало (цікаво, що українська влада толерує русифікацію держави і, водночас, усіма силами тужиться протиставитись сусідові економічно). Однак про екологічні ризики проектуінформації зовсім небагато, а системні висновки щодо проекту від місцевих науковців, швидше, звучать як застереження і стосуються або недоцільності проекту (сланцевого газу в регіоні немає), або, і на цьому фахівці загострюють увагу, загрозі підземним водним багатствам регіону.

Посилань про проведення, а головне, на висновки яких-небудь незалежних наукових інстанцій практично немає, а круглі столи, що стосуються доленосного для краю рішення проводять вкрай рідко, і громадськість про них майже не знає (ось рідкісна новина — «Науковці б’ють на сполох: видобуток сланцевого газу залишить Львівщину без чистої води» — http://galinfo.com.ua/news/111825.html. І відповідей від прихильників видобутку сланцевого газу, від влади на закиди місцевих фахівців чомусь немає! Більше того, науковців — професорів та докторів, як львівських вищих навчальних закладів, так і Академії Наук, які часто мають власну позицію щодо видобутку сланцевого газу ігнорують (сюжет «5 каналу» — http://bit.ly/19hLN2b).

Однак питання видобутку альтернативного газу «просувається» Україною. На Юзівській площі видобуток газу вугільних пластів вже почала компанія «Shell». Та навесні цього року в селі Яремівка Ізюмського району Харківської області місцеві мешканці поскаржились на роботу тамтешніх газовиків, яких мешканці запідозрили у видобутку «сланцевого» газу — у криницях зникла вода, а та, що залишилась — покрилась пліснявою і мала неприємний смак (сюжет ICTV — http://bit.ly/19PaRP4). Компанія «Shell» згодом роз’яснила, що на свердловині біля Яремівки не працює, а харківська прокуратура за місяць повідомила, що не знайшла у воді забруднення. Хай там як, але ця подія засвідчує, як діяльність буровиків (а це працювала українська компанія) може позначитися на житті та безпеці людей — люди отримали проблемного сусіда, організовували пікети, викликали пресу і досі живуть у страху за своє здоров’я.

У питанні збереження якості води Галичини львівські науковці ще більш стривожені. Якщо газ вугільних пластів видобувають на глибині близько 5 км (Юзівська площа), то сланцевий газ (Олеська площа) — на глибині 2—2,5 км. За словами науковців, водоносні шари на території Галичини сягають углиб земної кори кілометра, а то й більше (інформація, яку на зустрічі у Буську з представниками компанії «Chevron» та запрошеними ними ж науковцями Івано-Франківського університету нафти та газу, озвучили місцеві мешканці, що перше родовище Олеської мінеральної води було на глибині 1,5 км, усіх шокувало — про цей факт ніхто з гостей нічого не знав). Гідророзрив може зробити на двохкілометровій глибинікількасотметрові вертикальні тріщини, то ж в тому, що підземні води будуть забруднені львівські фахівці впевнені на 95%.І це — не враховуючи можливих проривів у самій свердловині на шляху від поверхні землі до глибини.

Ще питання — яку «хімію» буде закачано під землю, який її склад, як зберігатимуть хімікати, які згодом відкачають з-під землі, де, врешті, взяти мільйони тонн води, яку разом з хімікатами слід закачати під землю — багато з них на презентаціях проекту місцевим громадам фахівцями «Chevron», залишили без відповідей. Цікаво, що проект представляли простим селянам, а не науковцям, подія називалась «науковим семінаром», де ці сільські «фахівці» з, м’яко кажучи, невідповідною для наукової дискусії освітою, змушені були висиджувати по кілька годинв очікуванні фуршету (фотозвіт за цим посиланням: http://on.fb.me/19PaHY2). А навіщо по-іншому, адже саме місцеві громади мають дати дозвіл на проведення робіт на їхній території? А співставлення завдань проекту видобутку сланцевого газу на Олеській площі із даними про водоносні пласти землі Галичини і наукової оцінки проекту незалежними українськими інституціями я взагалі не надибував.

Ну що ж, тоді яке доленосне для регіону рішення ухвадюватимуть обласні депутати. Можливо, у Львові, як і в Івано-Франківську, до обранців теж звернеться Герой України Юрій Шухевич зі словами: «Рішіться нарешті на що-небудь. А то і хочеться, і якось не так, або ми петлю газову скинемо нарешті, або вона нас насмерть затягне«, — аби іміджево закріпити кулуарні домовленості. І тоді «за» сланцевий газ об’єднаються (як і в Івано-Франківську) «усі фахівці» -«ударівці», «регіонали», представники «Фронту Змін», «Батьківщини». І у Львові можуть усі чотири десятки депутатів від «Свободи» (як і в два з половиною рази менша за Львівську фракція «Свободи» в Івано-Франківську) показово покинути зал засідань, можливо, «грюкнувши дверима» нечисельним пікетом прихильників під приміщенням ради.

Дивно, але форма Олеського родовища схожа на кілок, і майже на самій її середині є одне з найдревніших міст краю, від якого територія отримала свою назву — місто Галич. Форма родовища — наче вбитий кілок у саме серце Галичини, і життя на цій землі (і цього б не хотілося ні мені, ні для моїх дітей) можестати гіршим за життя на визнаних чи невизнаних територіях екологічного лиха -Бориславі, Стебнику, Калуші і т.п.

Cтане Галична «золотим дном» чи стане «зоною екологічного лиха» — про це варто подумати наперед. Не з селянами, а з незалежними фахівцями усіх можливих інституцій, мала б вести діалог компанія — видобувник, саме вони спільно мали б обговорити проблемні питання на академічних (а не сільських) наукових семінарах, фахівці мали б вивчити проект, зважити усі ризики, публічно дати відповіді та роз’яснення громаді — і лише тоді (і саме про це мала б подбати влада) можна ухвалювати рішення, можливо, навіть на місцевому референдумі. Адже історія екологічно-зруйнованих галицьких міст вчить — кожне зних на своїх багатствах заробило лише проблеми. І такий референдум, як у Калуші, це вже дія постфактум, а не на випередження. Бо якщо порадитись з людьми до початку робіт, тоді, коли щось станеться, ніхто не поставить під сумнів той чи інший вибір мешканців регіону щодо екології та власного добробуту.

Я ж собі пригадую ще з уроків народознавства, що колись у груди жінці, яку запідозрювали у чарівництві, вбивали осиковий кілок. Чи не стане «сланцевий кілок» вирішальним для Галичини, аби вона навіки вмерла та своєю утаємничістю і непохитністю вже більше не «чарувала», і не впливала на всю Україну?