26 вересня 2013 року о 09.30 у Великому конференц-залі НАН України (м. Київ, вул. Володимирська, 55) відбулася конференція за темою: «Видобуток нетрадиційного газу в Україні: омріяна енергетична незалежність чи жахлива екологічна катастрофа?».
gas
Питання сланцевого газу вже більше року не зходить зі шпальт ЗМІ та є гарячою темою для дискусій на всіх рівнях. Регулярно проходять круглі столи та конференції, присвячені цій тематиці. На жаль, усі вони проходять під знаком абсолютного перекосу в бік «за», чи бік «проти». Я не пам’ятаю заходу, де опонентам надали б адекватну можливість висловити свою думку. Саме цього недоліку, на мій погляд, вдалося уникнути організаторам конференції «Видобуток нетрадиційного газу в Україні: омріяна енергетична незалежність чи жахлива екологічна катастрофа?». Серед панелістів були як гарячі прибічники, так і непримиренні супротивники сланцевого газу в Україні. Ініціаторами заходу стали представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, Національний екологічний центр України, громадська організація «Екоклуб» та Київський міжнародний енергетичний клуб «Q-Club».

Загалом конференція зібрала близько ста людей, серед них представники наукових та дослідницьких організацій, експерти з енергетики, представники нафтовидобувних компаній, правозахисники та екологи з України, Європи та США. Порадувало те, що серед доповідачів та в залі були присутні експерти та активісти з США, батьківщини фрекінгу.

Темою першої панелі було питання чи є сланцевий газ проміжною ланкою на шляху до відновлюваної енергетики, чи навпаки – перепоною. Експерти відстоювали діаметрально протилежні точки зору. Український експерт, Михайло Гончар (центр «Номос», Київ) захищав ідею про те, що газ є логічною ланкою в розвитку відновлюваної енергетики, оскільки він має менший вплив на клімат і оскільки парогазові установки дозволять забезпечити регулюючі потужності для відновлюваних джерел енергії, і відповідно, стимулювати їх подальший розвиток. Ідеї про те, що газ є екологічно «чистим» джерелом енергії опонував Джон Перкінс з Центру безпечної енергетики (Берклі, США). Він проаналізував енергетичний баланс України і наочно показав, що видобування сланцевого газу не сприятиме розвитку відновлюваних джерел енергетики в Україні, а лише призведе до видобування більшої кількості газу. До того ж він наголосив, що у довгостроковій перспективі побудова газової інфраструктури і генеруючих потужностей призведе до такої кількості викидів парникових газів, що ідентична, або навіть перевищуватиме викиди від вугілля. Його думку підтримав Антуан Сімон (екологічна мережа «Друзі Землі Європа», Брюссель), на його погляд вкладення істотних коштів у газову промисловість, і зокрема у сланцевий газ, є шляхом в нікуди, оскільки газ є вичерпним джерелом енергії, і замість того, щоб пустити кошти на розвиток дійсно чистих джерел енергії, їх буде замкнено в газовій інфраструктурі на найближчі десятиліття. Він наголосив, що Європа дуже обережно ставиться до ідеї видобутку сланцевого газу, оскільки проведені дослідження показують, що така діяльність містить істотну загрозу довкіллю і здоров’ю людей. Борис Ільєнко (Інситут газу НАН України, Київ) підтримав думку про те, що технологія фрекінгу є небезпечною і проблему утилізації бурових відходів досі не вирішено. Він наголосив, що Україні варто зосередитись на видобуванні інших своїх запасів, зокрема природного газу на глибинному шельфі Чорного моря.

Технологія фрекінгу викликає не менше дискусій, ніж роль сланцевого газу в розвитку відновлюваних джерел енергії. Для того, щоб обговорити саме технічний бік технології, організатори конференції запросили до участі в другій тематичній панелі представника компанії Шелл, Дітмара Нойхауза, що є генеральним менеджером Дніпровсько-Донецької западини. На жаль, пан Дітмар участі в конференції не взяв, замість нього був присутній Михайло Грецький. Пан Грецький, що обіймає посаду старшого інженера з буріння представництва компанії «Шелл» у Харківській та Донецькій областях, зробив стандартну презентацію, про те, як компанія Шелл дбає про природу України і здоров’я її людей. Презентація викликала недвозначну реакцію з боку публіки, зокрема один зі слухачів висловив думку, що з боку компанії є виявом неповаги приходити на черговий захід зі стандартною презентацією, яку вони показують в усіх містах і селах уже більше року, не змінивши в ній ні слова.

Громадський активіст і еколог Марек Крида (Інститут у справах громадськості, Варшава) зауважив, що не зважаючи на начебто переконливі аргументи за безпечність фрекінгу, чомусь вони не переконують німецьких виробників пива, що ведуть боротьбу за заборону фрекінгу на території Німеччини, оскільки вони занепокоєні можливим забрудненням основного інгредієнту своєї продукції – води. Як представник Польщі, що має досвід співпраці з міжнародними видобувними компаніями, він застеріг Україну від помилки, яку зробила, на його погляд, Польща – не треба віддавати права на свої ресурси на відкуп міжнародним корпораціям, країна має сама розпоряджатись своїми багатствами. Академік, пан Олександр Лукін (Інститут геологічних наук НАН України, Чернігів), висловив думку про те, що питання, видобувати сланцевий газ на території України, є фаховим, тому обговорювати його мають фахівці – геологи і спеціалісти видобувної промисловості, а зовсім не громадськість, чи екологи. В той же час він надав фаховий і розгорнутий аналіз геологічних умов в Україні, та типів нетрадиційного газу, які доцільно видобувати в Україні.

Оскільки видобуток сланцевого газу в промислових масштабах в світі відбувається лише в одній країні, Америці, було логічним звернутись до досвіду США і зрозуміти, наскільки безпечною і вигідною є ця технологія. Олена Міскун (Національний екологічний центр України, Київ) відвідала Америку в складі офіційної делегації і поділилась враженнями від поїздки. На її думку державного регулювання і контролю видобутку сланцевого газу в Америці практично не існує. Так само не існує загального і всеохоплюючого дослідження впливу фрекінгу і пов’язаних з ним операцій, на здоров’я людей. Не існує прийнятної технології утилізації фрекінгової рідини. Випадки забруднення не систематизуються, та категоризуються як такі, що сталися через інші причини. А економічне зростання місцевої економіки при більш детальному розгляді виявляється ілюзією, побудованій на тимчасовому притоку зовнішньої робочої сили. Основну вигоду від видобутку сланцевого газу отримують власне приватні компанії, які його видобувають, і власники земельних ділянок, що отримують роялті. Решта Америки виплачує свою частину ціни на сланцевий газ, яка вимірюється забрудненими територіями, здоров’ям людей та знеціненим майном.

Після короткої перерви розпочалась третя панель, присвячена видобутку сланцевого газу саме в Україні і пов’язаних з цим ризиків. До участі були запрошені відомі активісти і правозахисники, що борються проти сланцевого газу, та експерти з питань енергетики, що мають більш нейтральну позицію. Пан Олег Перегон (НУО «Зелений фронт», Харків) освітив у своїй презентації питання того, що влада України у сліпому прагненні, видобувати сланцевий газ будь-якою ціною, повністю ігнорує застереження авторитетних міжнародних організацій, таких як Міжнародний фонд охорони природи, Європейський Парламент, тощо. Також він навів власні розрахунки того, скільки насправді потрібно води для проведення фрекінгу. Його думку про те, що негативні екологічні та соціальні наслідки від цієї діяльності підтримав пан Дмитро Скрильников (Бюро екологічних розслідувань, Львів), юрист за фахом, він наголосив, що угоди про розподіл продукції, які було підписано з компаніями Шелл та Шеврон, є по суті кабальними, та повністю ігнорують інтереси місцевих громад. Крім того, вони були підписані з численними порушеннями чинного законодавства України.

Їхню думку не розділяв пан Олександр Нарбут (незалежний експерт з питань енергетики, Київ), він впевнений що економічні вигоди від видобутку нетрадиційного газу переважають над екологічними загрозами, які імовірно може нести технологія видобутку. На його думку, видобування сланцевого газу сприятиме демонополізації енергоринку України і диверсифікації джерел постачання енергії, за умов чіткого нормативного регулювання відносин у галузі. Проте наразі саме непрозорі правила гри у цій сфері залишаються найбільш вразливою ланкою.

В силу природних протиріч, опоненти не дійшли згоди, але мої особисті висновки після конференції такі: сланцевий газ – це ще один крок по дорозі в нікуди. Вибування більшої кількості природного газу, не призведе до реального скорочення викидів СО2 і розвитку відновлюваної енергетики, воно призведе лише до більшої кількості газу і більшої кількості викидів парникових газів. Громадські кошти, що могли б бути використані на підвищення енергоефективності та на ті ж відновлювані джерела енергії, будуть «заморожені» в газовій інфраструктурі.

При цьому американський досвід показує, що попри заяви видобувних компаній про те, що технологія є безпечною за відповідного контролю і регулювання, моніторингу і регулювання недостатньо, щоб запобігти аваріям та забрудненню. Видобування нафти і газу по своїй природі є брудним процесом, у випадку сланцевого газу – це брудне виробництво залишається так само брудним, воно просто «розпорошується» по величезних територіях.

В реаліях України видобування сланцевого газу може перетворитись на сваволю міжнародних корпорацій, що не враховують інтереси місцевих громад, природі і держави в цілому.

Оставьте комментарий