Енергетичні компанії починають масштабний перенос операцій по розробці сланцевих родовищ в районі, де можливий тільки глибоководний видобуток. Зокрема, такі операції планується розгорнути біля берегів США, Південної Америки і Африки.
Використання гідророзриву пласта стало однією з найбільш вигідних технологій з видобутку газу і нафти ще в минулому столітті. Але це також одна з найбільш спірних технологій, так як експерти говорять про сильне забруднення грунтів та підземних вод.
Питання тепер в тому, наскільки сильні суперечки спалахнуть зараз, коли такі технології будуть використовуватися на великій глибині.
“Це найскладніші та найбільш суворі умови, в яких ми будемо працювати, – сказав інженер Halliburton Рон Дастерхофт. – Ми просто не можемо дозволити собі технічну заминку”.
Використання гідророзриву пласта на шельфі є частиною більш широкої загальногалузевої стратегії, яка дозволить окупити мільярдні глибоководні розробки. Розмови про це йшли протягом двох десятиліть, але тільки в останні кілька років нові технології і відкриття нових родовищ зробили це можливим.
Процес поступово розвивається біля берегів Бразилії та Африки, а також плануються операції в Мексиканській затоці, де родовища віддалені більш ніж на 100 миль від берегової лінії. При цьому вартість буріння там складе майже $ 100 млн.
Такі дорогі проекти є благом для сервісних компаній, таких як Halliburton, Baker Hughes, Superior Energy Services і Schlumberger. А от самі нафтові компанії, зокрема Chevron, Royal Dutch Shell і BP, отримають мільярди доларів у вигляді додаткових доходів в довгостроковому періоді.
Екологічні проблеми
При використанні гідророзриву пласта під час роботи на шельфі брудна вода потрапляє назад на бурову платформу, де вона фільтрується, а потім скидається назад. На думку компаній і регуляторів, такі дії не завдають шкоди навколишньому середовищу.
Але критики технологій активно протидіють такому бурінню. Так, наприклад, зараз розглядається питання про заборону використання гідророзриву пласта в деяких районах.
Експерти кажуть, що має бути проведена більш детальна екологічна експертиза, так як хімічні речовини, використовувані в ректифікаційній рідині, яка потім потрапить у води океану, можуть пошкодити екосистемі.
Судячи з усього, докладних досліджень впливу технології при роботі в морі не проводилося.
Технічні складності
Для розробки деяких з найбільших родовищ в світі необхідні кораблі, які здатні перевозити більше 3 тис. тонн ваги у вигляді людей і спорядження, включаючи обладнання та тонни піску.
Оскільки обладнання для роботи на шельфі стало користуватися більшою популярністю, світовий флот таких судів виріс на 31% з 2007 р, свідчать дані Offshore Magazine. Це зіставно з усіма сухопутними потужностями Росії.
Загальна потужність насосів, які використовуються для глибоководного буріння, як очікується, зросте ще на 28% до кінця 2018 року, досягнувши 1,2 млн кінських сил.
Проблема ще й у тому, що для буріння в Мексиканській затоці доведеться пройти щільні шари Нижньої третинної зони. Традиційно багатошарові утворення повинні проходитися поступово, тобто шар за шаром для максимальної віддачі. Але Halliburton та інші компанії знайшли спосіб заощадити час і гроші, пройшовши всі шари за один раз.
Більш інтенсивна робота означає ще більші обсяги води, піску, устаткування і самої нафти, а значить кораблі потрібні також більші.
“Проблеми стають все більш витонченими, – сказав аналітик Credit Suisse Джеймс Вікланд. – Обсяги, необхідні для роботи на нижчих теоретичних шарах, величезні”.
Вы должны авторизоваться чтобы опубликовать комментарий.