Всеукраїнська антифрекінгова коаліція

Від Буська до Львова, від Червонограда аж до Снятина — площа Олеського родовища сланцевого газу має шанс стати або «золотою жилою» для регіону, або зоною екологічного лиха. Дивно, що площу названо Олеською, адже селище Олесько не входить до неї і лежить за понад 20 кілометрів від східної межі проектованої ділянки.

Однак спершу варто поглянути у ще недалеку історію, яка, на мою думку, тісно пов’язана із сьогоденням. Галицькі міста Борислав, Стебник, Соснівка, Калуш, Новий Розділ, Новояворівськ — однозначно і безапеляційно аргументують: амбітний підхід до використання надр без врахування екологічних ризиків, наукових досліджень та фахових прогнозів, без прорахування до, під час видобутку, а головне, згодом — інфраструктурних рішень та підрахунку необхідних інвестицій, без самих цих інвестицій, стають надзвичайнокоштовними (навіть, безцінними), а, можливо, і трагічнимидля людей, регіону і для країни загалом.

Використали і… забули.Зрештою, у Калуші, який завдяки місцевому референдуму 2010 рокудержава таки визнала зоною надзвичайної екологічної ситуації, титанічними зусиллями усієї країни вдалося дещо підправити ситуацію і «заплатити» людям борг (вивезення хімікатів, реконструкція медичних закладів, будівництво дамб, захоронення відходів тощо) — понад півмільярда гривень (!!) за знищене довкілля, здоров’я, добробут. Однак життя, яким би воно тепер не було багатим і безпечним, буде життям у зоні екологічного лиха, а не, скажімо, життям на екологічно чистій території.

Чи дочекається такої уваги Борислав — колиска світового нафтовидобутку, де з-під землі раз у раз вириваються «неприборкані підземні монстри» — викиди нафти, газу, що несуть реальну загрозу життю людей; де практично відсутня питна вода, а мешканці, чиї предки розповіли світові про «чорне золото», десятиліттями отримують (якщо отримують?) «живу воду» по кілька годин на день за, мабуть, найвищою в Україні ціною (відео — http://bit.ly/1bUClc7)? Чи визнають зоною екологічної небезпеки місто Стебник, де шахти гірничо-видобувного підприємства «Полімінерал», які затоплює вода, можуть спричинити не лише обвал у місті, а й землетрус, який здатен наробити лиха не лише у двадцятитисячному Стебнику, а й сусідньому курорті Трускавець (відео — http://bit.ly/1dR8q2L)? Інші містечка- Соснівка, Новий Розділ та Новояворівськ, кожне має свою, на жаль, невеселу історію економічного злету, а тепер екологічного і економічного упадку з усіма суспільними негараздами (безробіття, пияцтво, наркоманія, проблеми зі здоров’ям, смертність) та безнадією.

Про економічні переваги видобутку сланцевого газу на Олеській площі та значення проекту у «відносинах» з Росією сказано чимало (цікаво, що українська влада толерує русифікацію держави і, водночас, усіма силами тужиться протиставитись сусідові економічно). Однак про екологічні ризики проектуінформації зовсім небагато, а системні висновки щодо проекту від місцевих науковців, швидше, звучать як застереження і стосуються або недоцільності проекту (сланцевого газу в регіоні немає), або, і на цьому фахівці загострюють увагу, загрозі підземним водним багатствам регіону.

Посилань про проведення, а головне, на висновки яких-небудь незалежних наукових інстанцій практично немає, а круглі столи, що стосуються доленосного для краю рішення проводять вкрай рідко, і громадськість про них майже не знає (ось рідкісна новина — «Науковці б’ють на сполох: видобуток сланцевого газу залишить Львівщину без чистої води» — http://galinfo.com.ua/news/111825.html. І відповідей від прихильників видобутку сланцевого газу, від влади на закиди місцевих фахівців чомусь немає! Більше того, науковців — професорів та докторів, як львівських вищих навчальних закладів, так і Академії Наук, які часто мають власну позицію щодо видобутку сланцевого газу ігнорують (сюжет «5 каналу» — http://bit.ly/19hLN2b).

Однак питання видобутку альтернативного газу «просувається» Україною. На Юзівській площі видобуток газу вугільних пластів вже почала компанія «Shell». Та навесні цього року в селі Яремівка Ізюмського району Харківської області місцеві мешканці поскаржились на роботу тамтешніх газовиків, яких мешканці запідозрили у видобутку «сланцевого» газу — у криницях зникла вода, а та, що залишилась — покрилась пліснявою і мала неприємний смак (сюжет ICTV — http://bit.ly/19PaRP4). Компанія «Shell» згодом роз’яснила, що на свердловині біля Яремівки не працює, а харківська прокуратура за місяць повідомила, що не знайшла у воді забруднення. Хай там як, але ця подія засвідчує, як діяльність буровиків (а це працювала українська компанія) може позначитися на житті та безпеці людей — люди отримали проблемного сусіда, організовували пікети, викликали пресу і досі живуть у страху за своє здоров’я.

У питанні збереження якості води Галичини львівські науковці ще більш стривожені. Якщо газ вугільних пластів видобувають на глибині близько 5 км (Юзівська площа), то сланцевий газ (Олеська площа) — на глибині 2—2,5 км. За словами науковців, водоносні шари на території Галичини сягають углиб земної кори кілометра, а то й більше (інформація, яку на зустрічі у Буську з представниками компанії «Chevron» та запрошеними ними ж науковцями Івано-Франківського університету нафти та газу, озвучили місцеві мешканці, що перше родовище Олеської мінеральної води було на глибині 1,5 км, усіх шокувало — про цей факт ніхто з гостей нічого не знав). Гідророзрив може зробити на двохкілометровій глибинікількасотметрові вертикальні тріщини, то ж в тому, що підземні води будуть забруднені львівські фахівці впевнені на 95%.І це — не враховуючи можливих проривів у самій свердловині на шляху від поверхні землі до глибини.

Ще питання — яку «хімію» буде закачано під землю, який її склад, як зберігатимуть хімікати, які згодом відкачають з-під землі, де, врешті, взяти мільйони тонн води, яку разом з хімікатами слід закачати під землю — багато з них на презентаціях проекту місцевим громадам фахівцями «Chevron», залишили без відповідей. Цікаво, що проект представляли простим селянам, а не науковцям, подія називалась «науковим семінаром», де ці сільські «фахівці» з, м’яко кажучи, невідповідною для наукової дискусії освітою, змушені були висиджувати по кілька годинв очікуванні фуршету (фотозвіт за цим посиланням: http://on.fb.me/19PaHY2). А навіщо по-іншому, адже саме місцеві громади мають дати дозвіл на проведення робіт на їхній території? А співставлення завдань проекту видобутку сланцевого газу на Олеській площі із даними про водоносні пласти землі Галичини і наукової оцінки проекту незалежними українськими інституціями я взагалі не надибував.

Ну що ж, тоді яке доленосне для регіону рішення ухвадюватимуть обласні депутати. Можливо, у Львові, як і в Івано-Франківську, до обранців теж звернеться Герой України Юрій Шухевич зі словами: «Рішіться нарешті на що-небудь. А то і хочеться, і якось не так, або ми петлю газову скинемо нарешті, або вона нас насмерть затягне«, — аби іміджево закріпити кулуарні домовленості. І тоді «за» сланцевий газ об’єднаються (як і в Івано-Франківську) «усі фахівці» -«ударівці», «регіонали», представники «Фронту Змін», «Батьківщини». І у Львові можуть усі чотири десятки депутатів від «Свободи» (як і в два з половиною рази менша за Львівську фракція «Свободи» в Івано-Франківську) показово покинути зал засідань, можливо, «грюкнувши дверима» нечисельним пікетом прихильників під приміщенням ради.

Дивно, але форма Олеського родовища схожа на кілок, і майже на самій її середині є одне з найдревніших міст краю, від якого територія отримала свою назву — місто Галич. Форма родовища — наче вбитий кілок у саме серце Галичини, і життя на цій землі (і цього б не хотілося ні мені, ні для моїх дітей) можестати гіршим за життя на визнаних чи невизнаних територіях екологічного лиха -Бориславі, Стебнику, Калуші і т.п.

Cтане Галична «золотим дном» чи стане «зоною екологічного лиха» — про це варто подумати наперед. Не з селянами, а з незалежними фахівцями усіх можливих інституцій, мала б вести діалог компанія — видобувник, саме вони спільно мали б обговорити проблемні питання на академічних (а не сільських) наукових семінарах, фахівці мали б вивчити проект, зважити усі ризики, публічно дати відповіді та роз’яснення громаді — і лише тоді (і саме про це мала б подбати влада) можна ухвалювати рішення, можливо, навіть на місцевому референдумі. Адже історія екологічно-зруйнованих галицьких міст вчить — кожне зних на своїх багатствах заробило лише проблеми. І такий референдум, як у Калуші, це вже дія постфактум, а не на випередження. Бо якщо порадитись з людьми до початку робіт, тоді, коли щось станеться, ніхто не поставить під сумнів той чи інший вибір мешканців регіону щодо екології та власного добробуту.

Я ж собі пригадую ще з уроків народознавства, що колись у груди жінці, яку запідозрювали у чарівництві, вбивали осиковий кілок. Чи не стане «сланцевий кілок» вирішальним для Галичини, аби вона навіки вмерла та своєю утаємничістю і непохитністю вже більше не «чарувала», і не впливала на всю Україну?

Геологическая разведка обнаружила гигантские запасы газа в нетрадиционных, в том числе сланцевых, месторождениях. США активно их разрабатывают. Германия пока медлит. Почему?

Из импортера газа США вскоре могут превратиться в экспортера – и все благодаря разработке нетрадиционных газовых месторождений. В 2011 году на нетрадиционных месторождениях было добыто 477 миллиардов кубометров газа, в том числе 197 миллиардов – на сланцевых.

Между тем, американская геологоразведочная фирма IHS говорит о гигантских запасах нетрадиционного газа по всему миру. От окрестностей поселка Вака Муэрта в Аргентине до отложений Силурийской системы в Северной Африке и Баженовской свиты в Западной Сибири – всего насчитывается 23 потенциальных месторождения. Есть они и в Европе, в том числе, в Германии. Но немцев пугает фрекинг – так называется метод добычи сланцевого газа. Главный аргумент противников – опасность загрязнения грунтовых вод.

А нужен ли Германии сланцевый газ?

Окупится ли фрекинг в Германии? Сотрудница кёльнского Института немецкой промышленности Эстер Кришиллес (Esther Chrischilles) осторожна в оценках: «Все зависит от развития цен на рынке и стоимости добычи этим методом». По оценкам, стоимость добычи в Германии была бы выше, чем в США. «Кроме того, в Германии совсем другие стандарты охраны окружающей среды. А цены на газ сейчас не оправдывают широкой разработки месторождений сланцевого газа», – считает Эстер Кришиллес.

Германия сейчас покрывает от 13 до 15 процентов потребления газа за счет добычи на собственных традиционных месторождениях. Остальной газ приходится докупать – в России, Норвегии и Нидерландах. «Но традиционные немецкие месторождения истощены. И тут стоит подумать о сланцевом газе«, – подчеркивает глава германского Федерального института геологических наук и сырьевых ресурсов (BGR) Ханс-Йоахим Кюмпель (Hans-Joachim Kümpel). По оценкам BGR, запасы природного газа на сланцевых месторождениях в Германии в 10 раз больше, чем на традиционных.

Плюсы и минусы для экономики

В Германии очень высоки цены на энергию. Добыча сланцевого газа в США резко снизила там эти цены. Не приведет ли отказ от сланцевого газа в Германии утрате конкурентоспособности немецкой промышленности? «Конечно, между разными странами идет соревнование. Но как раз энергоемкие производства с их громоздким и дорогостоящим оборудованием не могут в одночасье сняться и покинуть Германию. Однако в долгосрочной перспективе есть опасность, что они переберутся туда, где цены на энергию ниже«, – считает профессор Михаэль Бройнингер (Michael Bräuninger), научный руководитель Гамбургского института мировой экономики (HWWI).

С другой стороны, Германия выигрывает за счет промышленного роста в других странах, поскольку является одним из крупнейших поставщиков оборудования. «Если в США идет перестройка энергетического рынка, выигрывает немецкое машиностроение«, – указывает профессор Бройнингер. А вот и конкретный пример: в этом году концерн Siemens получил заказ на поставку в США двух газовых турбин. Общий объем заказа – 400 миллионов евро.

Риски для среды обитания

Опасения вызывает, прежде всего, метод добычи сланцевого газа – фрекинг. Глубоко в землю под высоким давлением нагнетается смесь из воды, песка и химических добавок. Экологи видят в этом риск загрязнения грунтовых вод. Ханс-Йоахим Кюмпель пытается снять эти опасения: «Если мы начнем добычу сланцевого газа в Германии, здесь не будет плотной сети буровых установок и ущерба для сельского хозяйства, как в США. Мы готовы выполнять строжайшие нормы при обращении со смесью для фрекинга. Охрана питьевой воды – главный приоритет«.

Когда речь заходит об охране окружающей среды, Германия охотно позиционирует себя, как пример для подражания. Но профессор Оксфордского университета, эксперт по проблемам энергетики Дитер Хельм (Dieter Helm) видит тут неувязку: «Германия постоянно говорит о защите климата и, одновременно, форсирует строительство угольных электростанций. Раз Германия зависит от газа, следует разрешить хотя бы пробное бурение, чтобы локализовать сланцевые месторождения. Пока действует запрет на фрекинг, в Германии будет сжигаться все больше угля. В результате выбросы углекислого газа вырастут«.

Эстер Кришиллес тоже против безоговорочного запрета фрекинга: «Надо тщательно и ответственно взвешивать шансы и риски новых технологий. Но открытость новым технологиям повышает конкурентоспособность страны. Поэтому нельзя без веских на то оснований отвергать экономически перспективные технологии«. При этом у Германии нет нужды действовать в одиночку. «Почему бы не разработать единые для всего Евросоюза нормы добычи?» – спрашивает сотрудница кёльнского Института немецкой промышленности Эстер Кришиллес.

» target=»_blank» rel=»nofollow»>Джерело